| Tuesday, 17 June 2008 Year |
|---|
 15:30 | |  |
| Життя як театр абсурду.. очі вдивляються в простір і шукають.. іронічно посміхаються.. хибна думка про хибне.. протяги..
| | |
| Monday, 21 April 2008 Year |
|---|
| 18:18 | | |
| Той самий Борхес!
"І ти не пам'ятатимеш сну, бо забуття
необхідне, щоб усе сталося саме так”.
| | | | 18:11 | | |
| Хорхе Луїс Борхес "Легенда"
"Авель та Каїн зустрілися після смерті Авеля. Вони йшли пустелею і здалеку
впізнали один одного, бо обидва були високі. Брати посідали на землю, розпали
ли багаття й поїли. Помовчали, як зморені люди на схилі дня. На небі з'явилася
зірка, яка тоді ще не мала назви. При світлі полум'я Каін помітив на чолі
Авеля рубець від каменя і впустив шматок хліба, який збирався піднести до
рота. Почав благати брата, аби той простив його злочин.
Авель відповів:
— Ти мене вбив чи я тебе? Я вже й забув, і ми сидимо тут поряд. Як колись.
— Тепер я бачу, що ти й справді простив мене, — мовив Каїн,— бо забути — і
значить простити. Я теж спробую забути. Авель тихо проказав:
— Авжеж. Доки тривають докори сумління, доти триває і провина."
| | |
| Wednesday, 16 April 2008 Year |
|---|
| 06:57 | | |
| Banzaj
Частина II Zamok
*
Білого голуба не змогли врятувати навіть Гори. Розмірковував Замок. Або не захотіли. Душі стали темніти. Щось змінюється.
**
Замок був дуже давнім і все пам`ятав … Час дав йому мудрість. Тому Замок не хотів більше бачити людей і вони більше не з`являлися. І не з`являться. В них стала темніти душа – сказав він Вершнику. Навіть твій меч, який бачив немало крові, мав Її – світлу. Нема більше таких очей і такого серця. Це і буде дорога до Замку … дорога, яку зможе пройти лише Він – Вершник.
Нічого не зникає безповоротно, як і все що з`являється має свій кінець. Так говорили Гори. Як і світло так і темнота знайдуть своє коло і повернуться. Замок лише мав надію. Гори, які бачили як Вершник створював Замок, лише похмуро посміхнулися. Замок здригнувся – знову заворушились Гори. Значить так і буде. Радість і тривога водночас забігали його коридорами. Якщо з`явиться Вершник то значить що вже десь холодними пустелями скачуть і Вони… Замок знову здригнувся. То Гори дали йому копняка, щоб не захоплювався протягами. Замок швиденько порозганяв тих вар`ятів, які блукали його коридорами … але … було вже пізно …
***
Легенький скрип стривожив Тишу, і вона невдоволено та беззвучно зашуміла. Але вчасно згадавши про те як сердиться Замок відразу поділась. Навіть Старий Годинник на стіні, вже не міг побачити Malenkogo Pruvuda. Але Замок бачив. Як би я мав серце – Маленький Привид був би моїм серцем. Якби я мав душу – Маленький Привид був би моєю душею. Серце і душа боліли – Маленький Привид згасав.
Або думає що згасає – сказали Гори… і вже самі порозганяли протяги, які знову з`явилися в коридорах Замку. Та так, що Тиша, схопившись за голову забилася в самий темний куток – десь під самі сходи, з широкими дерев`яними перилами і з якоюсь чудернацькою різьбою. Але то було зайве. Тиша з того ляку і не помітила, що в цілому Замку раптом стало темно.
То Гори швиденько заховали Сонце. Ні фіга собі – подумало Сонце. Бо так – сказали Гори. Маленький Привид – здогадалося Сонце і тепло посміхнулося. А Місяць без жодної думки ще смачно днював десь у сузір`ї Діви.
Маленький Привид, і зовсім не злякано, кліпав своїми оченятами і думав, що це його розбудило. Але Cонця вже не було, правда не було чомусь і Місяця? але це не дуже здивувало Маленького Привида. Цей безсоромний нахаба знову десь у сузір`ї Діви – подумав він – і припреться ще не скоро. На Старому Годиннику Маленький Привид побачив звичайне для його пробудження розташування стрілок. Розумний Старий – схвально пробурмотів Замок. Маленький Привид лише знизив плечима, але так нічого і не зрозумівши, почав вибиратися зі свого сховку.
Сумно поглянувши в напрямку вікна, Маленький Привид цього разу чомусь туди не полетів, а опинився відразу біля Старого Годинника. Щось змінилося. Але що? Великий маятник як завжди невтомно відлічував час / або вічність – підказали Гори /. Але маленький Привид вже біля картини. Вершник, на чорному, як беззоряна ніч коні, в бойовому споряджені, з мечем і щитом в руках. Мужній, впевнений погляд красивих, темно-сірих очей, був як завжди звернений десь далеко перед собою. Маленький Привид оглянувся. І ось він уже біля вікна. Маленький Привид щось відчуває. Але не усвідомлює цього. Але що? – розмірковував Замок. Маленький Привид вдивлявся тим часом в темну беззоряну ніч. І далі нічого не розумів. Але Замок помітив те, чого не помітив Маленький Привид. Беззоряна ніч – а на небі жодної хмаринки. Почалось - подумав Замок. Гори мовчали. Старий Годинник сказав Замку, що став бачити контури Маленького Привида.
Очі Маленького Привида вдивлялися в темінь ночі і в них було більше цікавості ніж тривоги і надії. Але цікавість розвіялась в часі і повернулись спогади.
Ні! – закричав Замок. Тиша стала зовсім глухою. Спохмурнів Старий Годинник, Чорний Рояль видав якусь мелодію. Era, Ameno – впізнав Маленький Привид. І ніхто не помітив як посуворів погляд Вершника, на чорному, як беззоряна ніч, коні.
Різким спалахом, відчай і неймовірна туга, увірвались в маленьке серце Маленького Привида. І закричав від болю сам Замок. Немає більше Білого Голуба, Маленький Привиде, немає! і надія вже давно померла. /він знає – почувся голос Гір/ Але Замок вже нічого не чув. Час!, чому ти, який лікує людей, безсилий допомогти привидам /і ангелам – сказали Гори/ Геть нікчемні протяги …
Решти слів вже ніхто не зміг розчути. Гори, без зайвих слів, жбурнули яскраву блискавку прямісінько в найвищу башту Замку. Ніхто нічого не відчув – але водночас все зникло. Не стало і Маленького Привида. Замок за одну ніч постарів на декілька століть. І навіть Тиша стала іншою. І тільки великий маятник Старого Годинника і далі хитався - монотонно і непохитно – і здавався самою вічністю.
****
З`явився і Місяць, який з недавнього часу втратив орієнтацію в часі і просторі. Йому згадався Маленький Привид. Чого б це? – здивувався Місяць. Щось давненько його не видно. Мабуть поплентався кудись в гори і заблукав. Дивний цей Замок. Щось сьогодні тут не так.
*****
І лише на ранок Чорний Рояль сказав Замку, що Маленький Привид у своєму сховку. За що Замок, подумки, ледь не переламав йому всі ніжки. Він просто втомився – сказав Чорний Рояль.
******
В пустелі раптом повіяло нестримним холодом і приреченістю.
*******
Погожий рожевощокий ранок усміхався сліпучо-теплою посмішкою золотого Сонця, промені якого почали заглядати у величезне, майже на всю стіну вікно. Стали танцювати на кришці Чорного Рояля і зупинилися лише на протилежній стіні, на якій в широкій позолоченій рамі висіла картина. Вершник на чорному, як беззоряна ніч коні, в бойовому споряджені, з мечем і щитом в руках. Мужній, впевнений погляд красивих темно-сірих очей був звернений на Чорний Рояль, який стояв біля величезного, майже на всю стіну вікна. А над Вершником, у проміннях вранішнього Cонця, розправивши білосніжні крила, летів Білий Голуб.
********
І посміхнувся Замок. Все тільки починається Маленький Привиде. І Замок почав готуватися до зустрічі Вершника /і Білого Голуба – сказали Гори/ , так і Білого Голуба – повторив Замок.
| | |
| Tuesday, 15 April 2008 Year |
|---|
| 11:46 | | |
| Zamok
Dzvinka
Частина I Malenkyj Pryvyd
Тік-так, тік-так, тік-так... Розмірено і монотонно старий годинник на стіні відлічує кожну секунду. І йому зовсім байдуже, що вже давненько ніхто не дивиться скільки годин він показує, а його циферблат із позолоченими римськими цифрами дещо припав пилом. Годинник знає свою роботу, а тому виконує її ревно і старанно. Великий маятник невтомно рухається вправо-вліво, вправо-вліво...
Скільки ще цьому старому годиннику залишилось відлічувати вічність? У відповідь – тиша і гіпнотизуючи тік-так, тік-так ...
Пуста, гнітюча тиша торкнулася усього: великої кришталевої люстри, яка колись виблискувала всіма кольорами веселки, освітлюючи велетенську простору кімнату для гостей, широких дерев`яних перил, прикрашених чудернацькою різьбою, а тепер покритих товстим шаром пилу, великих дерев`яних сходів, що ведуть вгору, вишневої оксамитової доріжки, простеленої поверх численних лакованих сходинок. Торкнулась своєю пусткою до старого чорного рояля, що темнів біля величезного, майже на всю стіну, вікна із широкими, з дорогої тканини шторами, каміна, в якому, здається, вже цілу вічність не горів вогонь. Все, що було у цій просторій залі дихало всепоглинаючою пустотою, загадковою таємничістю, містикою. Великі, важкі від пилу сітки павутиння ніби хотіли сховати кожний куточок, стіну, будь-яку річ від цікавого людського ока. Проте були безсилі перед велетенським всевидючим оком Місяця, який безсоромно зазирав у вікно, не зашторене до кінця.
Божевільну тишу порушив легенький скрип, і з-під чорної кришки рояля показалась напівпрозора хмаринка. Вона повільно пропливла навколо свого сховку круг і зупинилась перед вікном. Маленьке Приведення потерло кулаками оченята і роззирнулося навколо, сподіваючись хоча б сьогодні побачити щось таке, чого воно досі не бачило. Але дива не сталося. Нічого не змінилося в інтер`єрі кімнати, все було як завжди.
Щоночі Маленький привид прокидався з надією, що станеться чудо і його палка мрія здійсниться. Він усією прозорою душею бажав, щоб замок знов наповнився людськими голосами, щоб у каміні весело затанцював вогонь, щоб чарівні, ніжні звуки рояля вбили цю моторошну тишу і гнітючу пустоту. Обвівши сумним поглядом кімнату, Привид звернув свою увагу на каскад павутиння, що звисало звідусіль.
„Павуки мої єдині співмешканці.” – з гіркотою подумав він – „Я хазяїн цього замку, його ревний хранитель. Але нащо мені таке велике помешкання?”
Приведення почало кружляти по кімнаті. Воно наблизилось до однієї з картин в широких позолочених рамах, що висіли на стіні. Вершник на чорному, як беззоряна ніч коні, в бойовому споряджені, з мечем і щитом в руках. Мужній, впевнений погляд красивих темно-сірих очей був звернений десь далеко перед собою.
„Все шукаєш пригод? А я змушений бути тут, у замку. Розумієш, я всім своїм єством прив`язаний до нього. І хоч як буває сумно і самотньо, а покинути його ніяк не можу. Ніколи.”
Маленький привид важко зітхнув. Це була його улюблена картина. Він часто розмовляв із сміливим вершником, незважаючи на те, що той ніколи не зронив ні слова.
Вершник на картині був не єдиним другом Маленького Привида. Була ще одна істота, але жива, справжня, чию дружбу він цінував понад усе. Кожної ночі Приведення з трепетом чекало легенького стуку у вікно. Прилітав білий Голуб і, вмостившись на підвіконні, маленький привид розмовляв з ним довгими ночами. Але невблаганний час швидко спливав і Привиденяті доводилось лізти під чорну кришку рояля, перш ніж перші промені Сонця торкнуться землі.
„Наступить ніч і я знову його побачу. Ми будемо розмовляти про все, швидше би заснути...” – щоразу думав Привид, засинаючи в своєму сховку.
Приведення не знало точно скільки тривала його дружба з Голубом. Але твердо знав, що тільки йому під силу розвіяти смуток і заповнити порожнечу всередині нього. Нічого дивного, що у цього Привида була душа. Прозора, чиста і безмежна, як таємничий космос. І вона прагнула розуміння, уваги, підтримки, доброго слова. Всього того, що давала їй щира дружба з Голубом.
„Чому його так довго немає?” – тривожно думав Привид, раз у раз схвильовано поглядаючи у вікно. Цієї ночі у вікно так ніхто і не постукав. З невимовною тугою і важким тягарем на серці Приведення поснувало до старого рояля. Але вперта і жагуча надія не полишала його сплутаних думок.
Проте й наступної ночі Голуб не прилетів. Маленький засмучений Привид відчайдушно метався по всіх кімнатах пустинного замку. Його охопив відчай і розпач. Якби він умів плакати, то напевно затопив би замок. Та на жаль, Привид не міг виплеснути весь свій пекучий біль разом із солоними сльозами. Божевільна самотність і тиша звідусіль наступала і безжально давила на нього. Йому не вистачало місця, він задихався у стінах цього величезного похмурого замку.
Голуб не прилітав вже більш, як три тижні. Приведення вже не металось по замку, а понуро сиділо на підвіконні, дивлячись в порожнечу відстороненим, пустим поглядом.
Потрібно була напружити зір, щоб побачити ледь помітну хмаринку біля вікна. З кожним разом вона ставала все прозорішою і прозорішою. Приведення згасало, а того, хто б міг його вилікувати все не було. Та надія вперто не вмирала.
Однієї ночі як завжди скрипнула кришка рояля. Проснулось Привиденя і вмостилось на підвіконні. Але його вже не було видно, він став зовсім прозорим.
***
Погожий рожевощокий ранок усміхався сліпучою, теплою посмішкою золотого сонця. Маленький хлопчик підійшов до клітки і злякано скрикнув. У клітці лежало захололе тільце прекрасного білосніжного Голуба.
Надії більше немає. Вона також вмерла.
P.S. Привиди і ангели також можуть вмирати, як всі живі істоти. Привиди стають прозорими і зовсім невидимими. Ангели – втрачають свої крила і чистоту.
| | |
| Friday, 11 April 2008 Year |
|---|
| 12:30 | | |
| Їду на скелі! Порозвіюю протяги.. три дні екстріму.. відпочинку і свободи!
| | | | 12:27 | | |
| Mellana!
Вітаю тебе в протягах! Приємно шо ти тут!
| | |
| Wednesday, 09 April 2008 Year |
|---|
| 15:49 | | |
| Psucholog
Мої вітання в протягах!
| | | | 07:58 | | |
| "чорна, чорна безодня навколо.. пустка.. тиша.. відчай.. відчай огрнув усе навколо липким туманом, крізь який неможливо щось розгледіти.. навколо вода, темна і холодна.. скрізь підводні скелі, на які просто неможливо не наштовхнутись.. каламутна рідина відчайдушно намагається їх поглинути.. але марно.. вода котить свої чорнющі хвилі на виступаючі камені і тільки розбивається на мільярди темних блискучих осколків.. знову фіаско.. ця боротьба триває довго.. ніхто ще не знає що з того вийде і хто залишиться переможеним.. вода чи гострі скелі.. вічний камінь чи чорна каламуть.. я також не знаю.. мені не цікаво...
чорна, чорна безодня навколо.. скрізь вода.. темна.. холодна.. крижана.. вона боляче обпікає шкіру.. тіло німіє.. але ніхто вже не вважає на це.. ніхто не зупиняється ні на секунду.. всі пливуть вперед.. ця боротьба за першість триває довго.. ніхто ще не знає що з того вийде і хто залишиться переможеним.. бажання доплисти першим засліпило всіх і вони вже й не знають що їх там чекає..і чи варто взагалі так поспішати.. багато з них розбивається разом з чорною водою об гострі скелі.. ніхто ще не доплив до фінішу.. де чекає нагорода.. тупі відчайдушні змагання за лідерство.. а кому це потрібно?.. я не знаю.. бо мені це не цікаво.. я не вмію плавати........"
-"dzvinka" - спеціально для протягів
| | |
|
| « February 2010 » | | Mon | Tue | Wed | Thu | Fri | Sat | Sun | | 01 | 02 | 03 | 04 | 05 | 06 | 07 | | 08 | 09 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | | | | | | | | | | | | | | |
| Statistics: | | Today | | | visitors | 17 | | views | 19 | | Yesterday | | | visitors | 9 | | views | 9 | | This week | | | visitors | 32 | | views | 34 | | This month | | | visitors | 105 | | views | 109 | | This year | | | visitors | 672 | | views | 690 |
| | Readers | 7 | | Posts | 13 | | Comments | 50 | | | View details |
| RSS |
|
|
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
Profile 
Private Message 
Guest book 
Photo albums 
Clubs 
